
============================
Предыдущие темы
Часть 1
Часть 2
часть 3
Часть 4
Часть 5
============================
Информация о гуманитарной помощи ЗДЕСЬ.
============================
Ссылки на новостные порталы об Украине и Новороссии ЗДЕСЬ.
Список разделов › Прочее › Архив закрытых тем
а что, донбасцы уже киев взрывали?newl71 писал(а):лучше спросите у работников ФСБ Волгограда зачем у кавказцев во время терактов проверяют паспорта и сумки, они вам расскажут про "сталинский режим"
Если данная оценка ситуации правильна, то можно предполагать, что, несмотря на квазимирную риторику, в ближайшие недели киевский режим попытается усилить и довести до предела своих возможностей военное давление на ополченцев. При этом США, которые и будут закулисно подталкивать Киев к активизации карательной операции, будут делать двойную ставку: либо в результате массового геноцида русского населения Юго-Востока, Россию, пока еще не совсем поздно, удастся втянуть в войну на Украине, либо, после того, как проамериканскому режиму придется оставить Украину, восстанавливать ее все равно надо будет России. Это значит, что, приведя украинскую территорию в состояние выжженной земли, с уничтоженной экономикой и частично перебитым, частично люмпенизированным и озлобленным населением, можно надолго связать российские ресурсы на Украине, ограничив возможности Москвы в других регионах планеты.
Я про этот план слышала(источник серьёзный) ещё задолго до появления этого в СМИ, по крайней мере, до появления на форуме, тогда это слушала как что- то нереальное, выходящее за рамки здравомыслия. Это звучало примерно так, что надо выгнать/уничтожить людей из ЮВ и заселить враждебнонастороенными западенцами, чтобы не было у России дружлюбнонастроенных граждан Украины на границе.лесной человек писал(а):- задача этой новости крайне простая - народ ЮВ, выселяйся "добровольно", а не то...
А что участие в вооруженном захвате власти преступление менее наказуемое?dobrovolya писал(а):а что, донбасцы уже киев взрывали? только этого им еще не приплетала "миротворческая" украинская армия и "правдивые" сми
А Януковича свергли без оружия, просто жжёными покрышками?newl71 писал(а):А что участие в вооруженном захвате власти преступление менее наказуемое?
newl71 писал(а):А что участие в вооруженном захвате власти преступление менее наказуемое?
Очень наказуемое.newl71 писал(а):А что участие в вооруженном захвате власти преступление менее наказуемое?dobrovolya писал(а):а что, донбасцы уже киев взрывали? только этого им еще не приплетала "миротворческая" украинская армия и "правдивые" сми
Цитата:Цитата:
Дмитрий Стешин @kp_steshin · 1 мин
Вернулись из Семеновки, посмотрели как там протекает евроинтеграция старушек и женщин с детьми. На три Гааги.
Цитата:
Народное ополчение Донбасса осуществило вывоз женщин с детьми из полуразрушенного, блокированного, оставшегося без электричества и воды Славянска в Россию
А как тогда майдан власть захватил?newl71 писал(а):А что участие в вооруженном захвате власти преступление менее наказуемое?dobrovolya писал(а):а что, донбасцы уже киев взрывали? только этого им еще не приплетала "миротворческая" украинская армия и "правдивые" сми
Странная фраза на фоне постоянной риторики украинцев о том, что они - свободная нация, которой якобы не свойственены культ личности, преклонение перед вождем и т.п. А здесь - иллюстрация типично восточного отношения к государству, то есть патернализмnewl71 писал(а):Украинские власти как родители
Начаты дела против участников майдана в Киеве?newl71 писал(а):А что участие в вооруженном захвате власти преступление менее наказуемое?
Век спустя с памятниками внаУкраине обошлись куда более варварски.
Одичали?
Цитата:
Исполняющий обязанности министра обороны Украины Михаил Коваль заявил, что к жителям Юго-Востока будут применены "специальные фильтрационные меры", в результате которых людей будут расселять в разные регионы. Такое заявление он сделал на заседании Кабинета министров Украины в среду, 11 июня.Это че, депортация народов?
Т.е. от могил предков перевезут к могилам бендеровцев и займутся ассимиляцией?
Круто!
Цитата:
Если Украина отвергнет предложения России по газу, то "отношения перейдут в другую стадию", заявил президент РФ Владимир Путин, передает информагентство РИА Новости.
"Считаю, что наши предложения более чем партнерские, направлены на то, чтобы поддержать украинскую экономику в сложное для нее время, помочь", - сказал Путин на совещании с членами правительства.
Не, на ЗУ не повезут, скорее всего. Пишут НА УКРАИНСКИХ РЕСУРСАХ:Natish писал(а):Т.е. от могил предков перевезут к могилам бендеровцев и займутся ассимиляцией?
к сожалению, эти люди потом едут на Западную Украину, где чувствуют себя королями
Як би Ми жили якщо б Нас завоювала Німеччина??? Добре чи погано,аргументуйте свою думку!!!!
Всюди був би порядочок, усі ресурси використовуються раціонально, дороги рівнесенькі у кожному селі, не кажучи про міста, значно більше велосипедів замість авто, значний розвиток промисловості, точних наук, економія ресурсів, розвинутий середній клас, соцзабезпечення.
Уж лучше германизация чем коммунизм.Потом мировая германизация,ну конечно для чурок и нигеров не нашлось бы места.Белая раса воцарилась бы над миром-но так и лучше.Все люди жили бы мирно и счастливо,все говорили на великом немецком языке.Славяне вы многое потеряли!Заставили себя вести за нос чуркой Сталиным. Адольф Гитлер старался не только для немецкого народа,но и для русских и украинцев.Небыло бы эмиграции и заселения чурками славянских земель,был бы порядок и все богато жили.Теперь же все славяне либо спились либо выселяются чурками.Жиды опять правят вами как скакунами в повозке.
Якби Гітлер переміг то в Європі зараз небуло би фальшивих цінностей та гегемонії долару. нації б не вимирали. Так само і Україна. Чи була би вона самостійна чи під протекторатом, але власне мала би свій націоналістичний уряд і нація виховувалася би в дусі українського патріотизму. тобто для Української нації це був би тріумф.
Візьми до прикладу Білорусь, в ній білоруським націоналістам були надані широкі можливості. Практичто білорусь пи німцях почала відроджуватись, створювались білоруські школи, друкувалися видання, створювались молодіжні організаціі, відновлена була символіка вільної білорусії. тобто Для зміцнення національної свідомості білорусів гітлер зробив більше ніж лукашенко.
До речі в інструкції до плану барбаросса так і відзначалося, що територія яка буде зайнята в ході кампанії буде поділена на окремі держави зі своїми урядами.
А з приводу концтаборів- тюрми в Україні це теж нєопровержимий факт того що Україна злочинна держава???
На сегодняшний день нет ни единого документа который хотя бы косвенно подтверждал целенаправленное убийство людей в лагерях. не обнаружено ни одного массового захоронения евреев, хотя утверждается что 2 000 000 евреев были расстреляны. И по логике вещей, во время войны уничтожать рабочую силу и тратить на это огромные ресурсы. что бы сжечь 4 000 000 евреев нужно 520 000 тонн угля. то есть что бы сжечь такое количество людей во всех крематориях Освенцима при круглосуточной работе нужно 5583 дня. Самый главный крематорий освенцыма, "крематорий номер 2 " работал чуть больше 540 дней.
VKще багато років згадували мої родичі як добре було кілька років коли були німці , ті хто були малі тоді, запам'ятали смак справжнього шоколаду......Я ЗАРАЗ КУПУЮ ВИКЛЮЧНО ІТАЛІЙСЬКИЙ ШОКОЛАД , А КУПУВАВ БИ НАШ Німецький.....
Вот кто вечно обижает нашу лапочку Псаки...Журналист «затроллил» спикера Госдепа вопросами об Украине
Репортер Associated Press Мэтт Ли распекает и постоянно троллит пресс-секретаря Госдепа Джен Псаки
а Офелия почему еще не в бане?Ofelia писал(а):Марианна, так и будем Кадета поглаживать?
а гугл начто?Natish писал(а):http://www.theinsider.ua/politics/5391a2552f9c2/
- Спойлер
- Цитата:
Їдучи в Ізюм, я не збирався на війну: все одно не відрізняю БТР від БМП. Мене цікавили винятково соціальні аспекти. Настрої, особливо мирного населення. І я уявити не міг, що за розмову з солдатами біля сільмагу мене вважатимуть шпигуном.
Тепер я знаю, що таке "яма". Непросто поснідати, коли ти в наручниках, а очі й верхня частина голови замотані непрозорим скотчем. Але треба, до того ж швидко. Ти не знаєш, скільки ще тебе триматимуть. Тобі болить між очима і під ребрами. І тільки тут ти розумієш, що це війна.
- Ми повинні були все перевірити, - каже голос, бо очі зав'язані. – Сподіваюся, ви розумієте, що це було необхідно.
- Я розумію.
- І скажіть усім, із ким ви там спілкуєтеся, щоб у зону АТО так просто не їхали. Тільки з конкретною метою, тільки в конкретне місце.
Ізюм: мирний тил
Ізюм – містечко Харківської області, біля якої стоять українські війська.
43-рычний Анатолій зі Слов’янського району повертається з заробітків із Москви і вранці не може проїхати через закрите КПП.
- Мне бы только добраться. И будем с женой думать, что делать дальше. Куда мне деваться? Брать детей, жену и снова все начинать с нуля.
У нього троє дітей. Він десять років тому переїхав під Святогірськ із Донецька через екологічні причини. Анатолій як колишній екологічний активіст вважає, що "Слов’янськ повстав" через плани видобувати поряд сланцевий газ:
- Правда, потом сюда действительно несколько российских диверсантов пробралось, – каже він. – Но сначала все было из-за сланцевого газа. Протестовать еще при Януковиче начали.
- А при чем тут нынешняя власть? – не розумію я його логіки.
- Так они ж сказали: нам российский газ не нужен. А если здесь начнут добычу – по Донцу пластмасса потечет вместо воды, – переконує мене Анатолій.
Після початку АТО в Ізюмі з’явилися люди зі Слов’янська. За даними райдержадміністрації, таких у місті близько двохсот. Окрім того, люди виїжджають самостійно й не звертаються по допомогу. Я бачив в електричці кількох, які їхали в село до родичів. Іще інші мають дачі вздовж Донця й переїхали туди. Проблем із виїздом зі Слов’янська для цивільних практично немає: на КПП, де я був свідком, лише перевіряють документи й багаж.
У багатьох ізюмчан, з якими говорив, є родичі в Слов’янську.
- А что нам о них думать, – відповідає 49-річний Юрій на моє запитання про ставлення до ДНР. – Мы такие же, как они.
- Вы с оружием не воюете, – заперечую.
- Это да, – чухає голову Юрій і замовкає.
"Армия як армія" та "правосєки" в погонах
Я запитую в Ізюмі знов і знову, як ставляться до армії. Негативно ставляться переважно люмпенізовані люди, інтелігентніші ж кажуть:
- А как к ней относиться? Армия как армия. Это правительство мы не любим.
Попри нелюбов до Києва, агресії місцевого населення до солдатів на місцях практично непомітно. Вояків переважно жаліють: "Вони тут не з власної волі". Жінки називають військових "солдатиками". В перші дні носили їжу.
Юрій Шелест, керівник апарату Ізюмської райдержадміністрації
- Просто тих, хто проросійський, більше видно, вони вважають за потрібне висловитись. А проукраїнські люди більше ро---, аніж говорять.
Самих солдатів у місті мало. Один із тих, з ким вдалося поговорити, просив знову згадати про відому тему 95-ї житомирської бригади десантників: мовляв, за документами вони перебувають на навчанні, а по факту тут, на передовій. І гинуть. Того дня загинуло ще двоє.
Серед інших, із ким я встиг поговорити до затримання, настрій бойовий. Стверджували, що досі не зачистили місто лише тому, що не було чіткого наказу. "Але там Чечня", – казав один із десантників-контрактників. На прохання уточнити, знизав плечима: "Ну, там є чеченці. І взагалі".
Не всі налаштовані по-бойовому. Один просив назвати його прізвище, бо він давно мав бути комісований, у нього маленька дитина – двох років немає. Я дивився на нього, й хотілося плакати від безсилля: він думає, що я можу йому хоч чимось допомогти?
Уранці КПП було закрите, і я встиг обійти весь Ізюм. Інтерв’ю в райдержадміністрації, vox populi на вулицях. Побував навіть на вході в найцікавішу частину в місті, де, за чутками, стоїть "Правий сектор". Попри "секретність", усе місто знає, де розташовані підрозділи українських сил. Мене провели прямо до спорткомплексу за зарослями кущів у глибині парку.
Звісно, "Правий сектор" виявився брехнею. Там стояли полтавські міліціонери – звичайні оперативники та ППСники. Ввечері вони часом виходять у парк, у майках і тапочках, п’ють пиво, лузають насіння. Багато хто підкачаний і з короткою стрижкою. В Києві таких, не розбираючись, записали б у "тітушки", ну а тут – "правосєки".
Село і люди
КПП відкрили, але автобус на потрібне село так і не пустили. Село спеціально не називаю, хоча на місцях все одно всі все знають. Поїхав на таксі. Думав наївно: поспілкуюсь із селянами, потім ще раз – учетверте – подзвоню прес-секретарю, підійду до КПП табору, поговорю з солдатами, потім посплю – і назад.
Подзвонив сільському голові, він поселив мене в поштарки. Залишив у неї речі і пішов до людей.
Цікаве ставлення до армії. З одного боку, крім, власне, голови, селяни проти того, щоб тут стояли солдати. У них діти в дитсадку (до речі, обладнаному пластиковими вікнами за спільною програмою Євросоюзу та ООН), а поряд тепер постійно стріляють. У багатьох, знову-таки, родичі у Слов’янську й районі. З іншого боку – солдатам, знов-таки, носили їжу в перші тяжкі часи. Дівчата й розлучені жінки з солдатами фліртують.
- Ты смотри, – застерігає одна жінка іншу, розлучену. – А то солдатики – народ дружный. Один слезает, другой залезает.
Та сміється в кулак. Ввечері в неї побачення.
- К тебе? – питає подруга.
- Нет, на кофе вон там, – показує на сільмаг. – На кофе, все по-честному.
Навпроти сільради – звісно, сільський магазин. І там на терасі є солдати. Дехто нетверезий. Згадується розповідь одного з керівників АТО, що найтрагічніша історія з українськими військовими під Волновахою сталася через 10 ящиків горілки, які хлопцям завезли напередодні.
Ці хлопці в селі під Ізюмом сміються. І тут патруль.
Мене забрали разом із солдатами прямо біля магазину, як "незрозумілого".
Солдатів повели під трибунал, мене в "яму" до з'ясування особи. В списку акредитованих мене не знайшли.
Я був упевнений, що акредитований. Із редакції подзвонили в прес-службу СБУ, там дали інструкції. Відіслали копію паспорта, офіційний лист із печаткою. І я поїхав в Ізюм, як робив би в мирний час. Я попереджав прес-секретаря, що приїду в село, і не отримав заперечень. "Працюйте за власною програмою, тільки не потрапляйте в незрозумілі ситуації, як такі-то і ще отакі-то", – сказав мені він. Не знаю, про що це він, подумав я тоді, але я ж нікуди не ліз.
Помилка номер один: не отримав офіційної письмової цедули. Помилка номер два – спілкування з прес-секретарем тільки по телефону, без особистої зустрічі.
Утім, як виявилось потім, подібне стається і зі спеціалізованими військовими кореспондентами, які постійно на місці й мають усі можливі види акредитації. Комусь не дають працювати, когось б’ють через підозру роботи на ворога: Аркадій Бабченко – лише один із них , і теж не перший. Таке стається і з тими, хто постійно працює з "нашого" боку. Як потім скаже мені контррозвідник у масці, "а на войне, как на войне".
Журналісти – це жирні зелені мухи
Військовий патруль забрав мене в машину "за компанію" з солдатами. Командир патруля спершу хотів вигнати мене, а тоді передумав – забрав документи й посадив знов у машину. Я записав це в плюс нашій армії: справді, як це – не перевірити?
На КПП забрали фотоапарат і телефон. Теж логічно. Зав’язали очі й повели. Теж логічно: щоб не бачив, як обладнаний табір. Я сказав, де зупинився і якому з прес-секретарів дзвонив. Думаю, зараз перевірять і виведуть назад. У рюкзаку, який залишив для безпеки (щоб не думали, що там зброя) є додаткові посвідчення Спілки журналістів і військовий квиток. Усе легко перевірити.
Але мене привели в місце, яке серед знаючих називається "яма", хоча це було підвищення. Схоже, машина. І чую, що крім мене, в ній є ще хтось. Дихає. Мене попередили:
- Не розмовляти, а то буде застосовано фізичну силу.
Коли мене вивели і вперше вдарили, я навіть не зрозумів.
- У меня гибнут ребята! – пояснив мені голос.
У наметі мені розв’язують очі. Навпроти – люди в масках, з автоматами, ножами. Починається допит. Дивна гра: з одного боку, не вірять, що я журналіст, і питають, хто мене завербував. З іншого, окремо б’ють за журналістику.
Это журналисты виноваты, что гибнут мои ребята. Знаешь, как это происходит? Появляются идейные, как ты, и начинают раскачивать страну, – як потім виявиться, це про Майдан. – И журналисты. Если бы не журналисты, ничего этого бы не было. Это из-за тебя гибнут мои ребята.
Усе звідкись знайомо: щоб виправдати жорстокість, тебе ро--- особисто винним.
Це не все. Щоб виправдати її, людину треба дегуманізувати (за розумні слова мене теж окремо битимуть). Дегуманізувати – означає зробити "не-людиною":
- Знаешь, есть такая жирная зеленая муха. Говорят, она чует труп за сорок километров. И журналисты такие. У меня как только гибнут ребята, так сразу появляются журналисты. Ты сюда приехал делать имя на смерти моих ребят. Ты сначала сделай что-то для страны, а потом начинай писать.
Які закони?
В якийсь момент, лежачи на землі після того, як мене збили з ящика ударом берца в живіт, я таки запитав:
- Ви ж працюєте на українську державу. Тут що, закони не діють?
- Какие законы? Тут наших ребят убивают!
Закон один – військовий час. Але водночас не залишає відчуття, що все відбувається за інструкціями. Просто це інструкції воєнного часу замість мирних законів. Просто нам не кажуть, що тут війна: її називають "АТО".
Б’ють без садизму, дозовано і так, щоб нічого не зламати: по вухах, по животу, по вилицях, по шиї. Все решта – залякування. Лякають відрізанням вух, відрізанням сосків. Стріляють над вухом. Змушують за три секунди відповісти, "хто тебе завербував", із дулом пістолета в роті.
І ти все розповідаєш. Якби було що – розповів би все. І про ФСБ розповів би, і про ГРУ розповів би. Пройшлися по біографії й виявилося: можливо, я працюю не на Росію, а на ЦРУ. Як-як називалась та книжка Едварда Саїда, яку ти переклав на західний грант? Ах "Гуманізм і демократична критика"? Окремий удар за "гуманізм" і окремий за "демократичну".
Коли тобі приставляють до потилиці дуло автомата й питають, яку ти сповідуєш релігію, розумієш, що найгірше для країни сталося з нами за останні півроку - знецінення людського життя. Якщо смерть Нігояна чи Вербицького викликала хвилі обурення, то тепер – одним більше, одним менше...
В якийсь момент тобі здається, що логічним продовженням буде справді застрелити тебе й вивезти на той бік: мовляв, це зробили сепаратисти. Після побоїв це навіть не страшно, скоріше образливо. І в голові фраза "ні за х** собачий". Страшно навіть не за себе, а за рідних: тобі буде вже все одно, а їм – ні.
Спасибі, що армія
Дружина знайшла в моїй "електронці" контакти всіх прес-секретарів і вийшла-таки на того, з ким спілкувався я. Поки мене погрожували "передати десантникам", прес-секретар уже заспокоював дружину: "Не переживайте, він не у терористів, а в армії".
Бо вони все ж якось перевірили мене, хоча стверджували, що "ніхто мене не знає". Навіть у найгірші моменти я був радий, що це – армія. Можливо, працював стокгольмський синдром: я майже любив головного в масці, який мене допитував, у ті моменти, коли ми для перепочинку співали українські народні пісні. Можливо, я навіть у найгірші моменти розумів: тут дисципліна й рішення про мою долю прийматиме не виведений із рівноваги автоматник, а якийсь втомлений генерал. Я був радий і досі радий, що це була армія, а не якийсь самодіяльний загін.
Я підписав документ, що не маю претензій до дій службовців АТО. Й хоча підписував його під дулом автомата – я справді не маю претензій до конкретних дій конкретних службовців.
Бо, знову ж таки, розумію: усе відбувалося за інструкціями, які зараз діють замість закону. Просто ми, "цивільні салабони" (як мене назвали), не усвідомлюємо, наскільки війна відрізняється від миру – в тому числі для "мирного" населення. Навіть якщо цю війну називають АТО.
"Журналіст" – це все-таки привілейований статус. Мене було дуже легко перевірити. Мене відпустили через ніч. "Номер перший", який дихав у камері поруч, там уже довго. Я не знаю, хто він і за що він там: я боявся дізнатися зайве про іншу людину, щоб із мене не вибили цю інформацію. Знаю лише, що "номер перший" піднімав і тримав переді мною відро для сечі, щоб я торкнувся пальцями краю відра, щоби зміг влучити з зав’язаними очима і зв’язаними руками.
Інші люди
- Ти що думаєш, усі терористи ходять з автоматами і в кирзаках? – саркастично питали мене під час допиту.
До того, як стати "військовополоненим" і після я спілкувався з цивільними, що повтікали зі Слов’янська та Слов’янського району. Інших – підслуховував. Між собою вони часто називають терористів зі Слов’янська – "патріотами". Це інформація для роздумів про те, чому армії буде тяжко повністю "зачистити" регіон від терористів. А я думаю про те, що відбувається під час допиту таких цивільних, якщо вони потрапляють під допит. Як їм довести, що вони – не терористи?
З іншого боку: солдати української армії, які постійно ризикують життям. У голосах рядових, які водили й охороняли мене, відчувалося співчуття. А з іншими я спілкувався до затримання. У когось "бойовий дух" високий. Багато хто зі старших, заявляли мені контррозвідники, прийшов тому, що їх покликали командири рот. А хтось називає своє прізвище і каже, що давно демобілізований, а тут його знову призвали, й він уже був у "цій Чечні" під Слов’янськом і більше не хоче.
Коли я дивлюся зараз на сонце в Києві, все здається таким далеким і нереальним.
Найважче усвідомлювати: те, що сталося зі мною, – хоч і найгірше в моєму особистому житті (не так побої, як погрози "повільною смертю" і т.п.), але це – тільки малесенький епізод із хепі-ендом на тлі того, що відбувається загалом. Із багатьма людьми, в тому числі цивільними, невинними, відбуваються і продовжать відбуватися значно гірші речі.
Я ніяк не можу оформити все у стрункий текст. Цивільні біженці, що підтримують терористів. До скількох цивільних жервт може призвести зачистка? Контррозвідники, які кажуть, що винні в усьому – Майдан і журналісти. Випадкові люди, які потрапляють у полон. Є ж сотні людей у полоні терористів, упевнений - у полоні терористів значно гірше. Непередбачуваніше.
Й усе це погрожує стати систематичним.
Ті, хто думає, що знає правильний вихід, просто нічого не розуміє. В якийсь момент між побоями я просто сидів, дивився у брезентову стінку військового намета й бурмотів: "Не можу повірити. Не можу повірити". Я не можу повірити, що це відбувається в Україні.
Я пробую, пробую – й ніяк не можу оформити все у стрункий текст, як умів раніше. Я тільки у тисячу разів глибше зрозумів одне стародавнє побажання:
Мир вам!
Извините, переводить не буду, много текста
Лазарева послушайте, он неоднократно говорил что осуждение правительства как и родителей чревато. Тем более в данном случае другого выхода нет. НУ НЕТ НА УКРАИНЕ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ АРМИИ не воевали мы, и не готовились к войне как РФ.Берендейка писал(а):Странная фраза на фоне постоянной риторики украинцев о том, что они - свободная нация, которой якобы не свойственены культ личности, преклонение перед вождем и т.п. А здесь - иллюстрация типично восточного отношения к государству, то есть патернализм
Да меньше, именно потому что его сдерживают, если б не АТО это бандистскаяя дрянь расползлась всюду.лесной человек писал(а):Масштаб наказания зависит от масштаба захвата.Например, захват власти в провинциальном городке полюбому меньше, чем захват власти в Государстве. Даже в таком как Украина
newl71 писал(а):Лазарева послушайте, он неоднократно говорил что осуждение правительства как и родителей чревато
Вернуться в Архив закрытых тем
Сейчас этот раздел просматривают: 3 гостя